Понедельник, Ноября 20, 2017

История

Роздуми читачів

На годиннику уже шоста ранку. Світає… Ніжне полум’я сонця не видно через товщу непрохідних сірих хмар, які сьогодні заполонили все осіннє небо. Легкий туман опускається на холодну землю. А я дивлюся у далечінь і за філіжанкою неміцної кави поринаю у вир думок…
Мені всього п'ятнадцять років… Але вже дуже скоро буду на роздоріжжі і оберу стежину, якою йтиму, розпочну літопис свого дорослого життя. Прикро, адже остаточно ще не зупинилася на жодній із професій. Розгубленість – почуття , що полонило душу… Та й, чесно кажучи, не хочу вибрати щось рутинне, звичайне. Бажаю таку спеціальність, яка не стане тягарем, а лише додасть яскравих фарб, позитивних емоцій та відчуттів. Уже на прикметі є декілька. Перше – це журналістика, яка чарує необмеженим простором для уяви, висловлення власної думки. А друге – це мистецтво фотографії, що приваблює невимовною красою знімків, і неважливо, зроблені вони зненацька, чи продумував кожен елемент, зображена там природа, чи людина, вийде неймовірно гарно, й кожен епізод буде надзвичайно дорогим для тебе. Мрію просто читати книги, дивитися фільми, подорожувати, знайомитися з чудовими людьми, кожного дня бачити щось нове і незвідане, допомагати іншим, зрозуміти всю глибину цього світу.
Минуле… Здається, що наступний день – недалеке майбутнє, але пройде зовсім мало часу, і він увійде в історію. Ми багато знаємо з книжок та фільмів про ті гіркі роки української історії: кріпацтво, війни, голод. Наші діди й прадіди дивилися в обличчя смерті, але тільки найвідчайдушнішим вдалося вирватися з її міцно тримаючи лап. Ви тільки уявіть: вісімнадцятирічний хлопець, який щойно закінчив школу, покидає рідну домівку, йде на фронт. Його проводжає мати зі сльозами на очах, кохана дівчина, у серці якої жевріє надія на повернення солдата, батько підбадьорює юнака словами про швидку перемогу, а молодша на десять років сестричка, не розуміючи усю серйозність справи, обіймає брата з усієї сили. Розлука неминуча… Пройде декілька хвилин, він сяде в потяг, який відвезе його на бій. Більш за все, рідні вже не побачать його живим… Таких історій тисячі! Мільйони розбитих сердець, доль. Матері, що не могли уявити своє життя без найрідніших людей, повинні були відроджувати країну після лиха. Але ніщо не зламало вольовий характер народу!
Теперішнє… Зараз ми маємо тендітну, молоду, розквітаючу державу. І всі ті невдачі, які спіткають її, – дрібниця в порівнянні з роками минулих століть, оповитих чорною стрічкою.
Майбутнє… Воно таке близьке, та водночас таке далеке. Що буде через п’ятдесят років? Невідомо… Можна тільки прогнозувати, яким стане світ. А моє уявлення таке: Україна – могутня, незалежна, європейська країна. Жити саме тут – велика честь! Нашою чарівною, мелодійною, милозвучною, чаруючою мовою володіють та спілкуються далеко за кордоном.
А щоб усе було саме так, а не інакше, треба змінювати Батьківщину й почати треба з себе. Бо кожен з нас – частинка однієї великої, сильної нації і разом ми непереможні!!!     
Каріна Бродзянська

 
 

Таємничі руїни

Таємничі руїни в Гаврилівському лісництві на березі Каховського водосховища в Нововоронцовському районі на сьогодні є чи не головним туристичним об’єктом цього краю. Сюди на відпочинок приїздять туристи з Кривого Рогу, Нікополя, Запоріжжя, Херсону, навіть з Мурманську та Москви! Серед жителів району ця місцина користується шаленою популярністю, адже знаходиться в мальовничому куточку Гаврилівського лісництва на березі водойми, що створює неабиякий шарм цим залишкам минулої розкоші.

Є багато легенд та байок про ці розвалини та про їх власника Фрідріха та його сина Олександра Фальц-Фейнів.

Ці руїни номінально належать до сільської ради села Гаврилівки. Свою назву це село отримало наприкінці ХVІІІ ст., коли було подароване Катериною II російському поету Гаврилі Державіну.

У другій чверті XIX ст. Гаврилівку купив Фрідріх Фейн. А 1896 року вона залишилась у спадок 32-річному Олександру Фальц-Фейну. До того часу він уже там жив зі своєю дружиною Ганною. На території маєтку Фальц-Фейнів знаходився родинний палац з дендропарком.

Велич маєтку Фальц-Фейнів в селі Гаврилівка вражала! Як мінімум 2 фонтани та гідрологічно-архітектурний комплекс, штучна дамба та водосховище, де господар займався розведенням водо плаваючої птиці та риб; не відомий по розмірам, але навіть на сьогодні зберігшийся(звісно одичавівший) фруктовий сад(до наших днів дожили груші, абрикоси, смородина, малина, яблуні, горіхи), досить багато дерев різних порід, серед яких представники соснових, дуби та клени. Збереглися дві дороги, для під’їзду до маєтку(одна з яких обсаджена грушами).

Самі руїни знаходяться у вбогому стані. Засмічені відпочиваючими, заросли деревами, які своїми коріннями руйнують стіни маєтку. Місцевими активістами та єгерями лісництва неодноразово проводились екологічні акції щодо розчищення від сміття руїн, але ця сізіфова праця безкінечна.

Зокрема членами краєзнавчо-пошукового клубу «КАРАТ» Нововоронцовської ЗОШ №2 в червні 2013 року було розчищено північний фонтан маєтку, розчищено центр головної зали та центральний вхід. Знайдені артефакти було передано в районний краєзнавчий музей та колекцію КПК «КАРАТ» при Нововоронцовській ЗОШ №2.

Руїни собою представляють стіни, погреби, фундаменти допоміжних споруд та інші об’єкти, які ще можливо ідентифікувати, але за ними потрібен регулярний догляд. На стінах маєтку було знайдено сліди від куль, що ймовірно є відголоском подій ВВВ, адже на території маєтку проходили жорстокі бої в лютому 1944 року, про що додатково свідчать наявні біля руїн залишки німецької польової фортифікації, що додають до цього неофіційного туристичного комплексу туристсько-краєзнавчої перспективи.

Ніяких пам’ятко-охоронних документів на ці руїни немає, ніякого статусу їй не надано. Місцевий відділ культури абсолютно бездіє в цьому напрямку, чим наносить пасивної шкоди туристичній перспективі краю.

На противагу ГО «Військово-історичний клуб «Правий берег» пропонує взяти під догляд дані руїни з метою створення перспективного туристичного комплексу та дослідження цієї території в історико-краєзнавчих аспектах.

По матеріалам районної газети "Вісті", №15 від 11.04.2014р.

 
   

У пошуках скарбів

У пошуках захованих скарбів

Легенди та розповіді про закопані скарби давно ходили серед людей старшого покоління селища. Знайти їх прагнуло не одне покоління шукачів і швидко розбагатіти. Серед них були і підлітки.
Ніхто не хотів вірити, що грошовиті та багаті люди, особливо євреї, покинувши свої давно обжиті місця, шикарні будиночки та палаци, нічого не залишили після себе. За можні люди вірили, що повернуться додому і знову почнуть жити звичним життям, адже революцію, громадянську війну та владу більшовиків вважали тимчасовим явищем. Дехто із багатих власників магазинів та купців після братовбивчої війни 1917-1920 років ще перебував у селищі та, коли почалися репресії, колективізації та Голодомор, останні почали масово покидати своє майно і, узявши тільки необхідне, тікати до інших місць України або за кордон, шукаючи там щастя. Звичайно, чимало з них залишали у схованках та тайниках дещо зі своїх багатств. Принаймні, у це вірили багато людей селища..
Один дідусь, який вирішив себе не афішувати, повідав, що у часи юності, разом з такими як він однолітками, забрався до підвалу, біля колишнього кафе "Чайка". Хтось розповідав, що там захований скарб із золота та коштовностей, але нічого хлопці не знайшли, хоча ретельно обстежили кожен камінець.
Чи були там дорогоцінності - невідомо? Щось подібне, розповідали, знаходилось у будинку, де тепер розташована районна прокуратура. Раніше, до революції, після там мешкали євреї. Потім, у 50-тих роках там розміщався птахівник. Але чи знайшовся господар скарбу, теж лишилося невідомим. Відомо, що комусь із дітей заможних батьків вдалося забрати дещо із прихованого раніше золота та коштовностей. Розповідають також, що поміщик Корнілов, який тримав власний млин, перед колективізацією, попав у безвихідне становище, розпродав усе своє маймо сусіду Олексієнку. Його потім репресували, але чоловік встиг заховати деяку частину скарбу.
Потім, коли у його будинку виявився новий господар Іван Бєлінський, його син - Михайло знайшов у стіні порожню шухлядку, де ймовірно і лежали прикраси із золота та срібла. Сам поміщик Корнілов та його син втекли за кордон. Не повернулися до рідної домівки ні Олексієнко, ні його товариш по нещастю Ткачов, ні житель Петропавлівки Бовкун, ні багато інших людей. Розкуркулені і вивезені до Сибіру, вони навічно лишилися там..
Досліджуючи і аналізуючи минуле селища, ми мимоволі робимо висновок, і висуваємо таке припущення: заховані колишніми багатими власниками селища скарби із золота та коштовностей ще чекають на свого щасливчика. (Не варто забувати про купи раніше знайдених грошей катеринок). Просто не віриться, що все це міф, фантазія, багата уява чи побрехеньки пенсіонерів. Не такі люди були Кравцов, Скрипник, Ліберман, Нейштадг та інші, щоб не мати надію про повернення на рідну землю. Величезні підвали та палаци колишніх власників, що приховують свою таємницю незабаром, сподіваюсь, відкриють свої секрети. І дехто, будучи бідним, проснеться багатою та впливовою людиною.

Олег ТИМКОВ Газета «Вісті»14.12.2007року

 
   

А чи були насправді підземні ходи?

Минуле нашого селища постійно викликає цікавість. Сьогодні ми відкриємо сторінку кінця ХІХ століття, коли Нововоронцовка була єврейським иістечком. Кожен власник магази­ну, кожна єврейська роди­на залишила після себе якийсь слід, або щось на згадку. Так, наприклад, один із жителів селища знайшов у себе на горищі дзвоник із латуні, на яко­му царською мовою виби­то два прізвища Пуріхов і Овєчкін. Дзвінок, судячи з усього висів на вхідних дверях. А ось далі, по вул. Радянській біля одного з дворів залишилася арка, складена з цегли, зверху якої є напис "1889 рік" та ініціали А.Г.

Взагалі, історію розвит­ку селища можна розподі­лити, з моєї точки зору, на три основні періоди. Пер­ший стосується графської доби, другий - єврейства, третій - комуністичного правління. Новий період-незалежної України роз­почався не так вже і давно.

 
   

Сторінки історії: це було у нашому краї

Отаман Григор’єв: правда і вимисел

Серед безлічі особистостей часів громадя­нської  війни  доволі  зага­дковою і суперечливою фі­гурою є командуючий селянською  армією   Микола Григор'єв.   Чому  саме  ця постать   привертає   увагу? Можливо тому, що по кі­лькості вояк його військо було   другим   після   армії Махна. На   кінець     1919 року армія отамана скла­далася  з  16  тисяч багнетів. У Махна було близь­ко  80  тисяч,  а на кінець 1919 року - близько 120 тисяч чоловік.

Ознайомившись з декі­лькома працями, дійшов висновку, що вони в основному негативно зобража­ють Григор'єва і його рух. Відверто кажучи, для цьо­го є підстава. Адже основ­ною рисою його війська був антисемітизм, в осно­ві якого широко впровад­жувалися в життя гасла типу «Бий жидів, рятуй Росію», «Бий жидів і ко­муністів» та інші, що зго­дом і призвели до безсла­вної загибелі отамана та його руху.

Нещодавно в газетах та журналах з'явилися ста­тті зі спробою реабілітува­ти григор'євщину, а також дати оцінки цього явища, які базуються в основному на версіях і рідко на фактах та документах. Проте, незважаючи ні на що, Микола Григор'єв за­слуговує на увагу, більш детальніше висвітлення і дослідження.

 

 
   

Страница 1 из 3

<< Первая < Предыдущая 1 2 3 Следующая > Последняя >>

bigmir)net TOP 100Hosting Ukraine

Яндекс.Метрика
Restore Default Settings