Понедельник, Июня 26, 2017

Слідами старих фотографій

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Вже більше, як сім десятиліть минуло з тих пір, коли закінчилася громадянська війна. Війна, яка принесла слов’янському народові  неймовірні руйну­вання, злидні, голод і втра­ти в 50 мільйонів чоловік. Найбільше в тій війні ді­сталося українському на­селенню. На території на­шої держави тоді воюва­ло між собою шість ар­мій: анархістська, УНР, білогвардійська, червона, Антанти та колишня гай­дамацька — підпорядкована Скоропадському. Не дивлячись на пагубність тих подій у 1918 — 1920 роках, дехто вважає їх справедливими і такими, які принесли нашому наро­ду визволення від поміщиків і царя.

Про це можна багато дискутувати, але ми не ставимо собі таку мету. Користуючись правилом збирати каміння, а, не розкидати його, ми звернулися до мешканців Нововоронцовки, які відшукали унікальні фотографії, на яких зображені їх родичі або батьки, які брали участь у громадянській війні на боці Червоної Армії. Всі вони є на­шими земляками, оскіль­ки доживали свій вік у Но-воворонцовському районі. Через пошук вдалося вста­новити їх перебування у червоних частинах і розпо­вісти про життя та біогра­фічні дані.

Дещо пожовкла фотогра­фія, яку я тримаю, з точ­ки зору історії викликає не просто зацікавленість, а, треба сказати, справж­нє захоплення, адже во­на є такою знахідкою, якій позаздрив би кожний історик і дослідник. Фото не використовувалось в жодній праці, хоча воно варте того. Фотознімок зроблено у 1919 році під час якоїсь конференції. На звороті     написано:     «Комсклад Червоної Армії». У другому ряду сидять війсь­кові — особистості  яких і свідчать про історичну цін­ність фотографії. Так, третій справа - Ворошилов, да­лі - Будьонний, Орджонікідзе та інші. Першим у пе­ршому ряду стоїть мало кому відомий в історичних колах боєць Наріжний Макар Семенович, завдяки якому, а також його безпо­середнім родичам і збереглася ця історична релік­вія.

Хто ж такий Макар Семенович? Ось що вдалося про нього дізнатися. Народився  він у 1898 році в селі Костромка Апостолівського району Дніпропетровсь­кої області в сім'ї простих батьків-хліборобів. Закін­чив 5 класів місцевої шко­ли, а потім Криворізьке сільськогосподарське учи­лище агрономів. У 1914 році пішов у Нововоронцовку і почав працювати робітником у місцевого пана, де знаходилася під йо­го керівництвом велика економія, яка охоплювала тоді територію радгоспу «Піонер». Звідтіля Наріж­ний пішов до підприємця В. Я. Валуєва, а потім у 1916 році повернувся до батьків. У 1917 році по­трапив у Бесарабію, де копав окопи й пробув 2 місяці. З настанням 1918 року добровільно записався до Червоної Армії, але відставши від своєї частини (незрозуміло з яких причин) не встиг за ними на станцію Апостолово, і в лютому 1919 ро­ку поїздом доїхав до стан­ції Бобринська, де форму­валася друга Червона Ар­мія. Його на деякий час на­значають командиром взводу, а потім забирають до кавалерійської дивізії командиром ескадрону. Брав участь у розгромі бі­логвардійців, а потім і банд Зеленого. У боях за стан­цію Шепетівка був поране­ний в ногу. Лежав без па­м'яті, аж поки на другий день його не підібрала сан­частина. Лікувався у рід­ному селі. Довелося хова­тися, адже воно перебува­ло під армією Денікіна. Коли прибув до своєї дивізії, то потрапив саме на похорон командира Антонова. Пізніше брав участь у розгромі Врангеля. Де­мобілізувався. Був упов­новажений по хлібозаготів­лі. Організував радгосп. Судячи по геть списаній трудовій книжці, Макар Семенович працював на різних роботах у селищі Нововоронцовка, починаю­чи від голови районної ра­ди з 1946 по 1949 рік і закінчуючи єгерем райради УМРТ, мав грамоту, в якій зокрема написано: «рада українського Добро­вільного товариства мисли­вців і рибалок нагороджує товариша М. С. Наріжно­го за активну участь у зда­чі хутра державі у мисли­вський сезон 1952—53 ро­ків.

5 серпня 1953 року».

Виявляється, Макара Се­меновича дуже добре знає переважна частина населення селища похилого ві­ку. З їхніх розмов Це була людина занадто сміли­ва і справедлива, яка цінувала  перш за все честь і обов'язок. Помер Макар Семенович десь у 70-их роках. Похований на старо­му цвинтарі.

Не менш тернистим шля­хом Громадянської війни пройшов учасник Першої світової війни з Новоолександрівки Бившев Іван Софронович. У складі 2 кін­ної  армії  16  кавалерійського полку, командуючим якої був П. К. Миронов, він форсував Сиваш і бив­ся з врангелівцями. У жо­рстокій сутичці був пора­нений в ногу, але встиг зстрибнути з убитого коня і ледве вцілів у тій крива­вій різанині. Багато розпо­відав хорошого про свого командира Пилипа Кузьмича Миронова. Пишався його відвагою і мужністю.

Як відомо, Миронов пі­сля розгрому Врангеля був заарештований чека і розстріляний у в'язниці в 1921 році.

Згодом Іван Софронович у складі своєї дивізії вів жорстокі бої і пересліду­вання Махновської армії, а потім був демобілізова­ний. Як свідчить його син Леонід Іванович, батько до кінця свого життя так і залишився безпартійним, хоч як його не тягли в па­ртію посадові керівники з району та області. Неба­жання вступу до комуніс­тичних лав, можливо, по­яснюється розстрілом бі­льшовиками улюбленого командира, якого Іван Со­фронович любив і поважав до   глибини   душі.

Про третього учасника Громадянської війни Сер­гія Даниловича Чоботка на­писано і розказано досить багато. Та нещодавно до районного музею була при­несена фотографія, де він сидить у формі, з шаблею, зі своїми товариша­ми. Фотознімок датований 1919 роком і зроблений під час перебування їх у кавалерії, якою командував Котовський. До котовців Сергій Данилович потра­пив не зразу. Приглядав­ся до різних армій, що встигли побувати у Нововоронцовці. Переховував­ся від сумнівних військо­вих формувань і їх вата­жків. Так, побачивши зі свого будинку недалеко, на пагорбі, ватагу якихось хлопців, як здавалося, у військовому вбранні, він вже хотів вийти їм назу­стріч, та раптом увагу його привернув чорний прапор, на полотнищі яко­го яскраво виділявся че­реп і кістки, і зупинився. Сховався за камінь, і по­бачивши, як один із тих бійців, щось схвильовано крикнувши до своїх, ма­хнув шаблею в напрямку плавень, подався бігцем додому. Вирішив, що не по шляху йому з цими вояками. Згодом, перебу­ваючи у складі котовців, С. Д. Чоботок воював про­ти Тютюнника і Денікіна, а потім по закінченні вій­ни   демобілізувався.

Громадянська війна бу­ла жорстокою і кривавою. Та проте вона, як і бага­то інших воєн, лишилась надбанням історії. Отже, не будемо судити тих, які воювали один проти одно­го за ідею, перебуваючи по різний бік військових таборів. Історію творили люди, її начисто не пере­пишеш, і треба сприймати все таким, як воно факти­чно було.

Олег  ТИМКОВ. 12 липня 1997 року, надруковано в газеті «Вісті»

Comments:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

bigmir)net TOP 100Hosting Ukraine

Яндекс.Метрика
Restore Default Settings