Суббота, Ноября 18, 2017

Єдиний вихід: любити і поважати…

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Волею долі п'ятирічний Едуард Фальц-Фейн разом з батьками і сестрою опиняєть­ся в Німеччині, маючи при собі лише дорожню валізу, поки­нувши один із найбагатших маєтків на півдні України, батьківську землю, з якою їх пов'язав Бог і історія.

Повернутися на Батьківщи­ну? Неможливо. Бо 1917 рік кри­вавою межею відсторонив "екс­плуататорів селян і робочих". Чи були Фальц-Фейни експлу­ататорами і ворогами, як зобра­зив їх Олесь Гончар у своїх тво­рах "Таврія" і "Перекоп"? Сьо­годні, на щастя, історичну пра­вду вже не здатні спотворити навіть суворі критерії соцреалізму. І вперті факти свідчать, що родина великих меценатів, по­міщиків, які міцно стояли на но­гах, активно розвивали сільсь­ке господарство у степовій зоні України, заснували порт Хорли, всесвітньо відомий заповідник Асканія-Нова, постійно впрова­джували передові технології у своєму господарстві, були ве­ликими гуманістами, свою діяльність звертали насампе­ред до людей.

Хто здатен заперечити, що та людина, яка здолала усі не­гаразди та безгрошів'я і зуміла на чужині не тільки здобути вищу освіту, але й на диво тон­ко відгадати успішний бізнесо­вий напрям, варта поваги? Тоді у повоєнні часи молодий Едуард, узявши позику у коро­ля Ліхтенштейну, започатку­вав туристичний бізнес у кня­зівстві, зумівши за короткий термін стати легендарним ко­ролем сувенірів, про якого сьо­годні говорить увесь світ.

Незабаром, у вересні, сла­ветний барон-меценат Едуард Олександрович відзначить свій дев'яносторічний ювілей, тож цілком зрозумілим було його рішення відвідати те міс­це, де він народився і провів частину дитинства.

 

- Я приїхав попрощатися, - так пояснив він усім, хто зібра­вся на зустріч з живою леген­дою нашого часу в Новоолександрівському Будинку куль­тури. І потім висловив своє захоплення голові сільської ради Білоус Раїсі Іванівні:

- Невелике село, але яке гарне і який чудовий Бу­динок культури!

Зовні-звичайна людина. І вражаюче проста, в поведін­ці, одязі, ставленні до оточу­ючих. Говорить гарною росій­ською. Напередодні зустрічі з жителями Новоолександрівки Едуард Олександрович цілий день рибалив, за його слова­ми, у невимовно прекрасних місцях, які нагадали йому зо­лоте дитинство. Признатися, я навіть подивувалася, що людина у такому похилому віці, якщо не легко, то стійко долає спеку, ще й знаходить енергію, аби вести активний спосіб життя, добряче працю­вати головою і спілкуватися з масою людей. Що є стержнем такої потужної особистісної ді­яльності, зрештою, банально­го довголіття? Сам барон був на диво оригінальним, відпо­відаючи на це питання і про­сив не ображатися:

- Цьому сприяє загаль­ний культурний рівень люди­ни, її внутрішній світ, виховання, система цінностей, куль­тура харчування, зрештою. Мій принцип - обмежити себе у всьому зайвому. Надлишок тільки шкодить, руйнує люди­ну, її тіло і особистість. Я на­віть їм, як пташка, просту, на­туральну їжу. Пробачте, але ви не їсте, ви об'їдаєтеся, ви не можете пити алкогольні напої, знаючи міру. Я у своєму житті ніколи не палив і не зловжи­вав алкоголем, займався про­фесійним спортом, двічі брав участь в Олімпіадах у складі збірної Ліхтенштейну, тож ос­нови довголіття були закладе­ні ще моїми батьками струн­кою системою родинного ви­ховання. І потім, я ніколи ніко­му не заздрив, усім бажав тільки добра і багато працю­вав, що теж корисно для здо­ров'я.

- Які почуття перепов­нюють Вас при спогляданні жахливої руйнації от­чого маєтку? Ви від­чуваєте образу?

- Мені боляче... Гірко, що батьківську спадщину сплюндро­вано. І не тільки тому, що розпорошено ве­лике багатство, ре­зультати титанічної праці, але й виникає загроза знищення самої пам'яті про нашу родину і її велику еко­номічну та благодійну діяльність. Справа і у тому, що знищено насамперед цінності великої культурної і духовної ваги, які від­родити неможливо. Наприклад, у маєтку було багато полотен видатних майстрів пензля, серед них -Айвазовського, вели­кого приятеля нашої родини. Так от, грабіжники їх безжалісно виривали із позо­лочених рам і викидали геть, вважаючи справжньою цінніс­тю рами, а не самі полотна. Це лише один епізод. Я вже не го­ворю про архіви, фото, знище­ну безцінну флору і фауну, штучно, але в повній гармонії з природою, створену у помісті в Гаврилівці (зараз руїни зам­ку знаходяться на території Новоолександрівської сільсь­кої ради) моїм батьком. Ви зна­єте, Фальц-Фейни - люди не­ординарні, і вони могли роби­ти те, що до них не робив ні­хто: в розпечених таврійських степах вони створювали оази- заповідники, засновували еко­номічно активні зони, вирощу­вали пшеницю, розвивали тва­ринництво, вони товаришува­ли і підтримували відомих ху­дожників, письменників, архіте­кторів, любили і допомагали селянам та їх родинам. Тому зрозумійте мій біль. Але мова йде не про розпач чи образу. Я не ображаюся навіть на тих людей, які руйнували: вони не відали що творять. І ті люди, які живуть нині на моїй батьків­щині, ні в чому не винні... Так сталося. На усе воля Божа. Ми з вами багато страждали, а ви, сучасні українці, страждаєте ще й досі. Єдиний вихід - лю­бити і поважати одне одного, знати і шанувати історію...

Олена Пасіченко, за матеріалами газети «Тавр&Я»

Comments:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

bigmir)net TOP 100Hosting Ukraine

Яндекс.Метрика
Restore Default Settings