Суббота, Ноября 18, 2017

Сторінки історії: це було у нашому краї

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Отаман Григор’єв: правда і вимисел

Серед безлічі особистостей часів громадя­нської  війни  доволі  зага­дковою і суперечливою фі­гурою є командуючий селянською  армією   Микола Григор'єв.   Чому  саме  ця постать   привертає   увагу? Можливо тому, що по кі­лькості вояк його військо було   другим   після   армії Махна. На   кінець     1919 року армія отамана скла­далася  з  16  тисяч багнетів. У Махна було близь­ко  80  тисяч,  а на кінець 1919 року - близько 120 тисяч чоловік.

Ознайомившись з декі­лькома працями, дійшов висновку, що вони в основному негативно зобража­ють Григор'єва і його рух. Відверто кажучи, для цьо­го є підстава. Адже основ­ною рисою його війська був антисемітизм, в осно­ві якого широко впровад­жувалися в життя гасла типу «Бий жидів, рятуй Росію», «Бий жидів і ко­муністів» та інші, що зго­дом і призвели до безсла­вної загибелі отамана та його руху.

Нещодавно в газетах та журналах з'явилися ста­тті зі спробою реабілітува­ти григор'євщину, а також дати оцінки цього явища, які базуються в основному на версіях і рідко на фактах та документах. Проте, незважаючи ні на що, Микола Григор'єв за­слуговує на увагу, більш детальніше висвітлення і дослідження.

 

В своїй невеличкій пра­ці «Махновський рух на Херсонщині» я дещо упе­реджено словами Р. С. Остапенка підійшов до григор'євщини, проте матеріал подав так, як мені і розповів свідок. Ознайоми­вшись  з декількома працями, пропоную читачеві не­величкий дослідницький матеріал на його розсуд. Отже, почну, мабуть, з українського радянського енциклопедичного словни­ка.:

 

«Григор'євщина —антирадянський, куркульський заколот у травні 1919 ро­ку на Півдні України, очо­люваний колишнім петлю­рівським отаманом, есе­ром Григор'євим, який до нього формально пере­йшов на бік Радянської влади і командував дивізі­єю на південній ділянці Українського фронту. За­колотники захопили Єлисаветград, Катеринослав, Херсон. Миколаїв, Креме­нчук, Черкаси. Протягом двох тижнів радянські вій­ська розгромили заколот­ників і ліквідували григор'євщину».

Зараз відомо всім, що радянські історики не шко­дували негативних епітетів і наклепів для своїх воро­гів. Як вимагала цього па­ртія, так і писали історію. Тому вищезазначена цита­та з енциклопедичного словника сьогодні потре­бує деякого уточнення і роз'яснення.

По-перше, заколот Григор'єва був аж ніяк не ку­ркульський, адже у його війську знаходилося без­ліч бідного селянства. По-друге, сам отаман, хоч і служив Петлюрі, та проте швидше відносився до ца­рського, аніж до

петлюрі­вського   служаки.

Хто ж такий Григор'єв? Ось що вдалося про нього дізнатися з різних джерел.

Микола Олександрович Григор'єв народився  у 1878 році в селі Григор'євці Олександрівського повіту Херсонської губернії в простій селянській роди­ні. При хрещенні дістав ім'я Никифор. Брав участь у російсько-японській вій­ні, дослужившись до зва­ння поручика, а потім у першій світовій проти австро-німецьких військ вже у званні штабс-капітана. У 1917 — 1918 роках служив у війську Центральної Ради. Потім у гетьмана Ско­ропадського. В грудні 1918 року приєднався до Петлюри, а після поразки останнього, 2 лютого 1919 року, перейшов на бік Че­рвоної армії. Командував першою Задніпровською бригадою, з квітня — шостою українською стрілецькою дивізією. Самовільно відвів військо на відпочи­нок в район Кіровограда, де й підняв антирадянський заколот. В липні при­єднався до Махна, а 27 ли­пня був вбитий за його на­казом, через спробу при­єднатися   до   Денікіна.

Всі ці переходи з одно­го табору в інший, постій­не шукання союзників, а потім зрада їх і перехід на інший бік, багато дослі­дників зрозуміли, не без підстав, звичайно, як на­магання вижити в тих умо­вах, а ще пов'язувалося з авантюризмом, яке було так притаманне отаманові. Насправді, як мені здає­ться, причина була в ін­шому.

Микола Григор'єв добре розумів настрій селянст­ва, його бажання і прагне­ння. Вже немолодий, май­же за сорок, йому багато разів доводилося бачити селянські страждання і в рідному селі, і у війську. Забитий, затурканий селя­нин мало розбирався в по­літиці. Єдине до чого він прагнув - господарювати на землі, до справи, якою завжди і займався. Та при­йшла громадянська війна. Прийшли білі і червоні, і селянство насильно вербу­валося в їхні армії. Останні втікали і знову повер­талися до землі. Старень­кий селянин відповідав че­рвоному командирові: «Ми не пішли воювати за білих, не підемо і за вами,   бо ми збираємо   хліб...».

Тут і почалося... Розстріл непокірних, спалення хат і врожаю, взяття заручни­ків, різна агітація. Селя­нин не витримав і взяв зброю. Створив загони і захищав свої права, як від білих, так і від червоних. Боротьба була нерівною. Білі палили хати і вбивали. Червоні забирали хліб. Де ж шукати порятунку селянинові? Хто захистить трудівника? Звичайно. Махно   і   Григор'єв.

Ось Універсал, випуще­ний отаманом до україн­ського   народу:

«Народ український, на­род вимучений. Жорстока війна з німцями та держа­вами   Антанти   вирвала з твоїх сіл кращих синів. Коли в тебе не вистачало сили більше терпіти, ти залишив коня і плуг, ви­копав  з-під  землі іржаву рушницю і пішов захищати своє право на землю і волю, але й тут політичні спекулянти обдурили тебе і використали твою довір­ливість. Замість землі і волі тобі насильно нав'я­зують комуну, чека і ко­місарів з московської об'ї­дки.

На цій землі ти працю­єш день і ніч, ходиш в штанях із мішковини. За­мість чаю п'єш гарячу во­ду без цукру, але ті, що обіцяють тобі світле май­бутнє, експлуатують тебе, відбирають твій хліб, ху­добу і разом з цим заяв­ляють, що це все для ща­стя  твого народу.

Святий трудівник, поди­вись на свої руки і поди­вись навкруг... скрізь не­правда і брехня.

Народе вкраїнський, бе­ри владу в свої руки. Хай не буде диктатури, ні осо­бистості, ні партії. Хай живе диктатура трудового народу.

Отаман партизанів Хер­сонщини і Таврії — Гри­гор'єв».

Ось як характеризують його деякі очевидці - «Гри­гор'єв був міцний, присадкуватий чоловік, який го­ворив у ніс, брутальний і самовпевнений, з негарним обличчям, що вічно лаяв  жида Троцького».

Що ж змушувало ота­мана переходити з одно­го табору в інший? Спро­буймо у цьому розібратися.

Українське селянство було досить довірливим. Воно вірило Центральній Раді, доки вона не припи­нила свою діяльність вна­слідок більшовицької на­вали.   Вірило гетьманові Скоропадському, доки німці і австріяки, що поста­вили його на гетьманство, не почали грабувати і стріляти населення. Пові­рило Петлюрі і разом з ним боролося проти воро­гів, але потім, відчувши його слабість або неспро­можність захистити їхні інтереси, відійшло від нього і пристало в союз­ники до червоного війсь­ка. Згодом зрозумівши, що більшовики нічим не кращі за інших, почало відходити і шукати більш надійних союзників. Саме тому, відчуваючи настрої селянства, Григор'єв і зве­рнувся до Махна з вимо­гою   об'єднатися   і   разом бити ворогів трудового селянства. Але політична си­туація була така, що ота­манові для того, щоб збе­регти свою владу, доводи­лося плестися в хаості мі­ркувань та бажань селян­ських мас. Можна сказати, що він став їх заручником. Аптирадянський заколот Григор'єва може пояснити телеграма, надіслана Мах­ну з Кіровограда (Єлнсаветграда), невеличкого мі­ста, яке він зробив своєю столицею.

« Секретно. Гуляй-Поле, через Нікополь батьку Ма­хну.

Від комісарів та чека не було життя, комуністи диктаторствували. Мої війська не витримали і са­мі почали бити чека і гна­ти комісарів. Всі мої зая­ви Раковському та Антонову закінчувалися тільки присилкою комісарів. Ко­ли їх набралося 42 душі, коли вони мене вимучили, я їх просто вигнав за две­рі. Вони об'явили мене по­за законом. Ось я, отаман, жену їх геть за межі Ук­раїни.

Поки на всіх фронтах я отримую гору, до мене приєдналися декілька по­лків та кіннота ворожої кавалерії. Чи не варто вам, батько Махно, сказати, нарешті, тверде слово тим, які замість влади народу, проводять диктатуру окре­мої партії.

Отаман Григор'єв, по­мічник Горбенко, начшта­бу Бзенко».

Доречно зазначити, що григор'євці діяли і на Хе­рсонщині, а також і в на­шому районі. Учасник пе­ршої світової та громадя­нської війни з села Дудчан Андрій   Омелянович Шульга у своїх спогадах згадував, як останні бага­то разів гостювали в селі, шукаючи комуністів та червоноармійців. Були вони і в нашому селищі. У ра­йонному музеї є фото, на якому зображено похорон народного       дружинника Тимофія Доброгорського, вбитого, як написано, куркулями. Насправді вбили його григор'євці. Мотиви вбивства невідомі, можли­во, перебрав зерна, беру­чи продподатки, або гроші на   справи   ревкому.

Григор'євці господарювали і в Бериславі, і в Че­рвоному Маяці, і деякий час в Херсоні. У їх заго­нах було чимало наших земляків, великоолександрівців та високопольців. Селян приваблювали гас­ла отамана: «Україна для українців», «Свобода то­ргівлі» та інші.

Зараз важко сказати, що змусило Григор'єва піти на зговір з Денікіним. Мож­ливо, селян з його війсь­ка привабили агітаційні листи білого генерала, в яких він різними обіцянка­ми намагався привернути їх на свій бік. І останні в деякій мірі вірили їм, ад­же денікінці ще не всту­пили у володіння григор'євців, а воювали з мах­новцями і червоними далі на Сході і Півдні України. Дізнавшись про зносини Григор'єва з Денікіним. Махно наказав його зни­щити, що і було зроблено 27 липня 1919 року в се­лі Сентово (Кіровоградсь­ка обл.) біля міста Олександрії. Махно забрав йо­го тачанку і заборонив хо­вати вбитих. Лише через кілька днів приїхала з Олександрівська (Запоріжжя) його дружина і забрала труп свого чоловіка. Очевидно, десь там на кладовищі він і похований.

Після вбивства отамана його армія практично роз­валилася. Одні пішли до махновців, інші до білих, червоних і петлюрівців. Григор'євщина перестала існувати.

Так закінчився життє­вий шлях відомого на Пів­дні України отамана. Ме­не, після читання багатьох праць і першоджерел, зди­вувала одна деталь. В жодній з них серед безлічі фотографій людей часів громадянської війни не бу­ло фотознімка Григор'є­ва. Є Денікін, Петлюра, Махно, Врангель, інші, а ось отамана немає. Мож­ливо, її зовсім не існує, або ж автори праць не зва­жили за потрібне її туди вмістити.

Можливо, її слід шука­ти у запорізькому музеї чи будь-де інше. Така не­величка за обсягом істо­рія колишнього царського штабс-капітана та його ру­ху. Безперечно, в місцях перебування Григор'єва, в архівах і в музеях є ще чимало цікавого матеріа­лу про нього, та щоб до­слідити, відшукати його, потрібні кошти для поїз­док в Одесу, Миколаїв, Кіровоград, Запоріжжя,. Херсон. З покращенням економічної ситуації мож­на буде продовжити вивче­ння цього періоду історії, О.   ТИМКОВ.

Використана література: О. В. Білані, В. Ф. Білаш, «Дороги Нестора Махно», М. Є. Канурін «Як боро­лась революція», том пер­ший, В. М. Волковинський «Нестор Махно». Л. Трибушна «У громадянську я був   бандитом».

 

Comments:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

bigmir)net TOP 100Hosting Ukraine

Яндекс.Метрика
Restore Default Settings