Суббота, Ноября 18, 2017

Роздуми читачів

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
На годиннику уже шоста ранку. Світає… Ніжне полум’я сонця не видно через товщу непрохідних сірих хмар, які сьогодні заполонили все осіннє небо. Легкий туман опускається на холодну землю. А я дивлюся у далечінь і за філіжанкою неміцної кави поринаю у вир думок…
Мені всього п'ятнадцять років… Але вже дуже скоро буду на роздоріжжі і оберу стежину, якою йтиму, розпочну літопис свого дорослого життя. Прикро, адже остаточно ще не зупинилася на жодній із професій. Розгубленість – почуття , що полонило душу… Та й, чесно кажучи, не хочу вибрати щось рутинне, звичайне. Бажаю таку спеціальність, яка не стане тягарем, а лише додасть яскравих фарб, позитивних емоцій та відчуттів. Уже на прикметі є декілька. Перше – це журналістика, яка чарує необмеженим простором для уяви, висловлення власної думки. А друге – це мистецтво фотографії, що приваблює невимовною красою знімків, і неважливо, зроблені вони зненацька, чи продумував кожен елемент, зображена там природа, чи людина, вийде неймовірно гарно, й кожен епізод буде надзвичайно дорогим для тебе. Мрію просто читати книги, дивитися фільми, подорожувати, знайомитися з чудовими людьми, кожного дня бачити щось нове і незвідане, допомагати іншим, зрозуміти всю глибину цього світу.
Минуле… Здається, що наступний день – недалеке майбутнє, але пройде зовсім мало часу, і він увійде в історію. Ми багато знаємо з книжок та фільмів про ті гіркі роки української історії: кріпацтво, війни, голод. Наші діди й прадіди дивилися в обличчя смерті, але тільки найвідчайдушнішим вдалося вирватися з її міцно тримаючи лап. Ви тільки уявіть: вісімнадцятирічний хлопець, який щойно закінчив школу, покидає рідну домівку, йде на фронт. Його проводжає мати зі сльозами на очах, кохана дівчина, у серці якої жевріє надія на повернення солдата, батько підбадьорює юнака словами про швидку перемогу, а молодша на десять років сестричка, не розуміючи усю серйозність справи, обіймає брата з усієї сили. Розлука неминуча… Пройде декілька хвилин, він сяде в потяг, який відвезе його на бій. Більш за все, рідні вже не побачать його живим… Таких історій тисячі! Мільйони розбитих сердець, доль. Матері, що не могли уявити своє життя без найрідніших людей, повинні були відроджувати країну після лиха. Але ніщо не зламало вольовий характер народу!
Теперішнє… Зараз ми маємо тендітну, молоду, розквітаючу державу. І всі ті невдачі, які спіткають її, – дрібниця в порівнянні з роками минулих століть, оповитих чорною стрічкою.
Майбутнє… Воно таке близьке, та водночас таке далеке. Що буде через п’ятдесят років? Невідомо… Можна тільки прогнозувати, яким стане світ. А моє уявлення таке: Україна – могутня, незалежна, європейська країна. Жити саме тут – велика честь! Нашою чарівною, мелодійною, милозвучною, чаруючою мовою володіють та спілкуються далеко за кордоном.
А щоб усе було саме так, а не інакше, треба змінювати Батьківщину й почати треба з себе. Бо кожен з нас – частинка однієї великої, сильної нації і разом ми непереможні!!!     
Каріна Бродзянська

Comments:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

bigmir)net TOP 100Hosting Ukraine

Яндекс.Метрика
Restore Default Settings