Суббота, Ноября 18, 2017

История

Графський парк – парк краси і відпочинку

Щоб привернути увагу наших відвідувачів до одного із найчарівніших місць Нововоронцовки – парку, пропонуємо статтю Олега Тимкова (2007р), у якій використано спогади нині покійного, шанованого в селищі мешканця.

Володимир Лукич Шостак один із корінних жителів селища - старожил. У Нововоронцовці пройшло його ди­тинство, юність, зрілість. Незчувся, коли прийшла старість. Позаду - ціле життя. Сьо­годні сивочолому ветеранові, людині - скромній, чесній, порядній є що зга­дати і розповісти. Його з упевненістю  можна назвати "ос­таннім із могікан" селища. А спогади В.Л.Шостака захоплюють і допомагають поглянути на наше селище зовсім іншими очима, оцінити його ко­лишню красу і велич. Отже, надаємо йому слово: -Нововоронцовка. Кінець XIX століття. Ма­сивна кам'яна стіна - огорожа збудована із пиляного каменя-ракушняка тяг­неться від теперішнього готелю, що по вул. Гагаріна, виходить на вул. Суворова до помешкання Гарвартів і повертає вниз. За нею два продовгуваті будинки - гуртожитки для приїжджих робітників та спеціалістів, стайні для коней, причому коні різної породи, господарчі будівлі, парк - краса і гордість графа Воронцова. Деякі будівлі збереглися, а інші лишилися хіба що у пам'­яті. Колишні гуртожитки перетворились на помеш­кання для людей. На місці стаєнь для коней тепер ТОВ "ТАПА", а у госпо­дарчих будівлях розміще­ний учкомбінат, Державтоінспекція та державна інспекція екологічної без­пеки. Теперішній музей слугував помешканням, службовим кабінетом та місцем для прийому гос­тей. Тут постійно мешкав керуючий маєтком графа Воронцова, який відповідав за поря­док, урожай та фінанси свого господаря. Біля учкомбінату знаходився ве­ликий басейн. Вода у ньо­му то піднімалася, то опус­калася завдяки невідомим механізмам, впровадженим перськими майстра­ми. У басейні завжди зна­ходилася чиста вода, і її було стільки, скільки по­трібно. Там плавала чудер­нацька риба, яку вдалося привезти з різних куточків океанічних просторів нашої планети. Поряд рос­ла деревина, схожа на баобаб. Ії товщину неможливо було обійняти чотирьом чоловікам. Вочевидь, са­дили її ще з початком за­селення поселенцями цієї місцини.

 
 

Нестор Махно

Перебування Махна і його війська у нашому краї – питання, яке ще належить детально вивчити. Автор цього історич­ного нарису Олег Тимков зробив спробу узагальнити почуте від старих людей (їх спогади друку­ються нижче), а також скористався деякими ви­даннями про Махна, які вийшли останнім часом, та матеріалами Херсонського обласного держав­ного   архіву.

Сподіваємося, що для наших відвідувачів буде цікаво прочитати дані матеріали. І важливі моменти історії, цікаві самі по собі, у яких і «мах­новщина» -  як соціальне явище, актуальне і у сучасному житті. Якими  були  Махно, його  оточення,  вбивці і авантюристи, чи справжні захисники селянських мас того часу? В усьому цьому і намагається ро­зібратися  автор.

 
   

Слідами старих фотографій

Вже більше, як сім десятиліть минуло з тих пір, коли закінчилася громадянська війна. Війна, яка принесла слов’янському народові  неймовірні руйну­вання, злидні, голод і втра­ти в 50 мільйонів чоловік. Найбільше в тій війні ді­сталося українському на­селенню. На території на­шої держави тоді воюва­ло між собою шість ар­мій: анархістська, УНР, білогвардійська, червона, Антанти та колишня гай­дамацька — підпорядкована Скоропадському. Не дивлячись на пагубність тих подій у 1918 — 1920 роках, дехто вважає їх справедливими і такими, які принесли нашому наро­ду визволення від поміщиків і царя.

Про це можна багато дискутувати, але ми не ставимо собі таку мету. Користуючись правилом збирати каміння, а, не розкидати його, ми звернулися до мешканців Нововоронцовки, які відшукали унікальні фотографії, на яких зображені їх родичі або батьки, які брали участь у громадянській війні на боці Червоної Армії. Всі вони є на­шими земляками, оскіль­ки доживали свій вік у Но-воворонцовському районі. Через пошук вдалося вста­новити їх перебування у червоних частинах і розпо­вісти про життя та біогра­фічні дані.

Дещо пожовкла фотогра­фія, яку я тримаю, з точ­ки зору історії викликає не просто зацікавленість, а, треба сказати, справж­нє захоплення, адже во­на є такою знахідкою, якій позаздрив би кожний історик і дослідник. Фото не використовувалось в жодній праці, хоча воно варте того. Фотознімок зроблено у 1919 році під час якоїсь конференції. На звороті     написано:     «Комсклад Червоної Армії». У другому ряду сидять війсь­кові — особистості  яких і свідчать про історичну цін­ність фотографії. Так, третій справа - Ворошилов, да­лі - Будьонний, Орджонікідзе та інші. Першим у пе­ршому ряду стоїть мало кому відомий в історичних колах боєць Наріжний Макар Семенович, завдяки якому, а також його безпо­середнім родичам і збереглася ця історична релік­вія.

 
   

Єдиний вихід: любити і поважати…

Волею долі п'ятирічний Едуард Фальц-Фейн разом з батьками і сестрою опиняєть­ся в Німеччині, маючи при собі лише дорожню валізу, поки­нувши один із найбагатших маєтків на півдні України, батьківську землю, з якою їх пов'язав Бог і історія.

Повернутися на Батьківщи­ну? Неможливо. Бо 1917 рік кри­вавою межею відсторонив "екс­плуататорів селян і робочих". Чи були Фальц-Фейни експлу­ататорами і ворогами, як зобра­зив їх Олесь Гончар у своїх тво­рах "Таврія" і "Перекоп"? Сьо­годні, на щастя, історичну пра­вду вже не здатні спотворити навіть суворі критерії соцреалізму. І вперті факти свідчать, що родина великих меценатів, по­міщиків, які міцно стояли на но­гах, активно розвивали сільсь­ке господарство у степовій зоні України, заснували порт Хорли, всесвітньо відомий заповідник Асканія-Нова, постійно впрова­джували передові технології у своєму господарстві, були ве­ликими гуманістами, свою діяльність звертали насампе­ред до людей.

Хто здатен заперечити, що та людина, яка здолала усі не­гаразди та безгрошів'я і зуміла на чужині не тільки здобути вищу освіту, але й на диво тон­ко відгадати успішний бізнесо­вий напрям, варта поваги? Тоді у повоєнні часи молодий Едуард, узявши позику у коро­ля Ліхтенштейну, започатку­вав туристичний бізнес у кня­зівстві, зумівши за короткий термін стати легендарним ко­ролем сувенірів, про якого сьо­годні говорить увесь світ.

Незабаром, у вересні, сла­ветний барон-меценат Едуард Олександрович відзначить свій дев'яносторічний ювілей, тож цілком зрозумілим було його рішення відвідати те міс­це, де він народився і провів частину дитинства.

 
   

Едуард Фальц-Фейн завітав на бітьківщину

Не секрет, що іноді люди, від яких з різноманітних ідейно-політичних чи історичних причин відвертає своє обличчя Ба­тьківщина і змушує стати вигнанцями, залишаються попри все її вірними синами, прагнуть до­вести свою любов і відданість, примножити її багатства і куль­турні надбання, відмити своє несправедливо заплямоване ім'я. У 1918 році з початком біль­шовизму сім'ю Фальц-Фейнів, що проживала у своєму маєт­ку в Херсонській губернії, роз­бещені "товариші" визнали во­рогами народу. Фальц-Фейни залишають рідну домівку й емі­грують за кордон. Разом з ро­диною: Олександром Едуардовичем та Вірою Миколаїв­ною, з сестрою Таїсією - від'­їжджає у невідомі країни малий Едуард-Олег, який у майбут­ньому стане відомим своєю колосальною роботою по збе­реженню культурної спадщи­ни Росії та України.

Едуард-Олег Олександрович фон Фальц-Фейн, - один із найвідоміших наших співвітчизників за кордоном, який протягом свого довгого життя придбавав у західних колекціо­нерів та на аукціонах унікальні витвори мистецтва, найцінніші документи, пов'язані з історією і культурою Росії, і більшість з них безкоштовно передав в Росію - музеям, бібліотекам, С-Петербурзькому Суворовському воєнному училищу (пажесь­кому корпусу, директором якого з 1900 по 1907 р. був його дід - Микола Олексійович Єпанчин) і т. д., бо глибоко впевнений у тому, що всі російські історичні цінності, що опинилися во­лею долі за кордоном, по праву належать Росії. З метою увіч­нення пам'яті О.В Суворова Едуард Олександрович за свої кошти відкрив меморіальну дошку на будинку в м. Бальцерсе, де в 1799 р. на постої перебувала армія Суворова; випустив у Ліхтенштейні поштову марку на честь російського полковод­ця, яка стала філателістичною рідкістю. З ініціативи барона журналом «Наше наследие» в межах сери "Русские мемуарьі» друкуються спогади М.О. Єпанчина, вийшла у світ книга його дідуся «На службе трех императоров», екземпляр якої в 1997 році Фальц-Фейн подарував нашому районному краєзнав­чому музею. Рукопис знаходиться в даний час на зберіганні в Російському державному історичному архіві в С.Петербурзі.

Нещодавно барон завітав з дружнім візитом в Україну, по­бував у Херсоні, пообіцяв надати посильну допомогу на рекон­струкцію Свято-Успенського собору. Відвідав Едуард-Олег Олександрович і свою маленьку батьківщину- маєток Фальц-фейнівський, що належав на той час с. Гаврилівка; зустрівся з земляками; у церкві Петра і Павла, збудованій на його вла­сні кошти, замовив панахиду за своїх померлих рідних.

Людмила Половинко

 
   

Страница 2 из 3

<< Первая < Предыдущая 1 2 3 Следующая > Последняя >>

bigmir)net TOP 100Hosting Ukraine

Яндекс.Метрика
Restore Default Settings