Пятница, Апреля 28, 2017

Творчість земляків

Таврійське життя і таврійські сюжети

Неймовірно!.. Але зараз годинник відбив уже одинадцяту ночі, а я сиджу й пишу… Незрозуміле натхнення захопило у свій вир, аж дихання перехоплює від цього почуття.

Темрява полонила усе живе. Та це ненадовго… Знаєте, сьогодні надзвичайно ясне небо. А зорі… Горять і райдужно переливаються. А місяць… Нині він тоненький і дуже яскравий! Ах!.. Яка краса!..

Прислухаюся до красномовної тиші. Вона ніжно обіймає і намагається заколихати єдину, хто не спить о цій порі у нашому будинку, мене. Та навряд чи їй вдасться.

Веселка думок набирає обертів і ось-ось покриє своїм барвограєм кольорів усе навколо.

Те що ми маємо сьогодні – це неперевершені подвиги попередників, цікаві аксіоми життя сучасників і теорії та прогнози щодо буття наступників. Це ніби триплет – минуле, теперішнє, майбутнє.

Історія знає безліч випадків героїчних звершень моїх земляків. Загартований дух і невмируща надія на краще, давали їм наснаги творити неможливе. Ніхто не відає, що було б із нами, як би не їхня сила волі та витримка, колосальна підтримка молодих поколінь.

Не стану заглиблюватися у сивочолу минувщину. Та згадаю події відносно нещодавні. Друга світова війна… Скільки людей загинуло? Напевно, немає родини, якої б не торкнувся той мовчазний жах. Дідусі й бабусі кожного з нас дивилися у спотворене обличчя смерті. Дивом деяким із них вдавалося вирватися з її всезахоплюючих лап. Як гадаєте, вони, будучи хлопцями й дівчатами, хотіли вмирати? Ні… Відчайдушно йдучи на фронт і кидаючись на ворога, захищали Батьківщину, рятували дітей та внуків.

Коли Дніпро ще був могутньою рікою без штучно створених водосховищ, із скелястими порогами, жителі Таврії могли безкінечно милуватися заворожуючими плавнями. Де, до речі, й ховалися співвітчизники від загарбників і вели проти них свою, нещадну і тиху боротьбу.

Це наше величне минуле, якому ми завдячуємо майже всім!

Після всіх перетворень планети у цілому та змін, внесених суспільством, лице землі змінилося до невпізнанності. Але маємо, що маємо… Заводи, шкідливі викиди фабрик, хай ненароком, але знищення «зелених легень» світу, кислотні дощі, озонові «дірки», зменшена фізична активність суспільства і всі подібні лиха. Та не слід відразу ж впадати у відчай і розчаровуватися. Якщо уважніше придивитися до найменших деталей, почати відчувати природу добрим серцем, а не лаконічним, із присмаком трагізму та егоїзму, розумом, дізнаємося – Земля досконала!

У моїй пам’яті криються невимовно гарні краєвиди Таврійського краю…

Згадується весна минулого року. Найулюбленіша пора… Це час любові та взаєморозуміння, пробудження і народження всього нового. Тоді мені випала велика вдача: я побувала у, добре відомому на всю Україну, Цюрупинському лісі. Ви тільки уявіть: п’ята ранку… На повні груди вдихаєш свіже прохолодне ранкове повітря. Легенький вітерець пронизує аж до найтонших струн душі… Боязливо сонце визирає із-під горизонту. Потім ховається за білими та пухкими, мов сніг, хмарами. Нарешті, перші тремтливі промінці окутують землю… Увесь цей сюжет доповнюється ще й видніючими вдалечині соснами, які гармонійно входять у пейзаж, що з’явився перед тобою. А далі…

А далі буде день… Тяжка й напружена праця. Із нетерпінням ти чекаєш вечора. Того, гріючого серце, багаття… Розжареного, під усемогучим денним світилом, піску. Доброзичливих посмішок… Приємних балачок, по суті ні, про що… Лагідної і, вселяючої довіру, мелодію гітари… Це все невід’ємна частина тієї атмосфери. Здається, ніби потрапив у інший вимір!

Там немає метушні, яка характерна будь-якому містечку.

Життя розмірене… Думки позитивні… Погляди свіжі…

Не розумію, як могло раніше пустувати таке казкове місце?! Хоча… Ніхто ж навіть не уявляв, що через товщу тисячоліть, не заселена ніким, так звана, окраїна тогочасної цивілізації, стане, мовби райським куточком.
Ще здавна Херсонщині по праву дали звання аграрного краю. Моя батьківщина – домівка славнозвісних Херсонських баштанних культур, овочів та фруктів.

Ви коли-небудь були на не понівеченій людською рукою території? Я так… Поталанило… Розумієте, там усе інакше… Природа не кричить про поміч на весь голос! І не здригається від кожного поруху! А віддає все тепло оточуючим і простим перехожим. Вона випромінює доброту і чистоту. Навіть подає нам приклад для наслідування. Переді мною постав незвичайний світ… Синє безкрає море, яке зливається в єдине ціле з блакитним безмежним небом. Прозора, мов сльоза, вода. Дерева, що не гойдаються, ніби застигли і не хочуть ненароком знищити загадкової ідилії. Інколи, пролітають чайки, та й ті не роблять жодного зайвого звуку.

Спокій… Злагодженість… Урівноваженість… Виваженість…

Та вир буденності майстерно намагається відокремити нас від фантастичних реалій мінливого світу. Зупиніться! На хвилину… На секунду… Зверніть увагу на доволі прості, пробігаючі поруч, речі. Ясний та безхмарний, мов віддзеркалення всього прекрасного, небокрай. Багряний захід сонця, що намагається з останніх сил зачепитися за минаючий день. Ледь чутний шелест трав, який заворожує загадковим звучанням. Вечірній спів птаха, що сповіщає про швидкий прихід довгоочікуваної весноньки. Скрип малесеньких шестикутних пластинок льоду – білосніжного снігу. Ранковий іній, який дивує наше око до появи перших посланців теплого сонця. Червона калина, тихенько і непорушно стоїть, притулившись до тину. Лани соняшників, що кожної погожої днини вклоняються своєму небесному господарю. Малинові ниви гожих маків. Зібрані до купки копиці сіна й соломи, мов пісенний гурт зачекалися аплодисментів від вдячної публіки – дерев, що оточили поле. Маленький опеньок, засоромившись, заховався у гущавині лісу. Блискавка раз у раз пронизує поглядом чорні хмари. Вранішня роса, якою вмиваються мініатюрні й майже непомітні лісові жителі. Павутиння, що так старанно плів павучок, щойно намокло і набуло зовсім іншого вигляду, під небаченою раніше зливою.

Нововоронцовка, так зветься рідне селище, та й Таврія загалом, антиутопічне місце для відпочинку, як улітку, так і взимку.

Зараз, повноправною правителькою балу є приваблива тітонька Зима… Вона розправила свої крила і щодуху летить над землею. Одним морозним подихом перетворила все у небувале царство льоду. Ніби повернула у далеке дитинство. Таке радісне, щасливе та безтурботне. Кожного сонячного, проте холодного дня, ми без жодного остраху розчиняємося у сніговій казці.

Та я вже з нетерпінням чекаю приходу теплого, навіть жаркого літа. Пекучого, і одночасно лагідного, сонця… Грайливого вітру, який легко створює з симфонію з незвичайних, властивих лише йому, нот… Розжареного й обпікаючого піску… Прогулянок під нічним зоряним небом… Купання на річці в обіймах місячного сяйва…

Але все йде по черзі… Ніби якийсь розумний та досвідчений диригент блискуче керує милозвучним природним хором. Зима наступає лише опісля мрячної осені, а пізніше шовкової весни приходить норовисте літо.

Це моя батьківщина! Це моя Таврія! Вона наділила кожного з нас багатьма здібностями. А найголовніше – умінням фантазувати і мріяти, бачити непомітні речі… Такі любі нашому серцю!

Каріна Бродзянська

Comments:

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

bigmir)net TOP 100Hosting Ukraine

Яндекс.Метрика
Restore Default Settings